101 гпк практика

101 гпк практика

  • Автострахование
  • Жилищные споры
  • Земельные споры
  • Административное право
  • Участие в долевом строительстве
  • Семейные споры
  • Гражданское право, ГК РФ
  • Защита прав потребителей
  • Трудовые споры, пенсии
  • Главная
  • Статья 101 ГПК РФ. Распределение судебных расходов при отказе от иска и заключении мирового соглашения

Гражданский процессуальный кодекс Российской Федерации:

Статья 101 ГПК РФ. Распределение судебных расходов при отказе от иска и заключении мирового соглашения

1. При отказе истца от иска понесенные им судебные расходы ответчиком не возмещаются. Истец возмещает ответчику издержки, понесенные им в связи с ведением дела. В случае, если истец не поддерживает свои требования вследствие добровольного удовлетворения их ответчиком после предъявления иска, все понесенные истцом по делу судебные расходы, в том числе расходы на оплату услуг представителя, по просьбе истца взыскиваются с ответчика.

2. При заключении мирового соглашения стороны должны предусмотреть порядок распределения судебных расходов, в том числе расходов на оплату услуг представителей.

В случае, если стороны при заключении мирового соглашения не предусмотрели такой порядок распределения судебных расходов, суд решает этот вопрос применительно к статьям 95 , 97 , 99 и 100 настоящего Кодекса.

Комментарии к статье 101 ГПК РФ, судебная практика применения

Разъяснения Верховного Суда РФ о распределении судебных расходов при отказе от иска и заключении мирового соглашения

Судебные издержки в случае отказа истца от иска, если ответчик добровольно удовлетворил требования

При прекращении производства по делу ввиду отказа истца от иска в связи с добровольным удовлетворением его требований ответчиком после обращения истца в суд судебные издержки взыскиваются с ответчика (часть 1 статьи 101 ГПК РФ, часть 1 статьи 113 КАС РФ, статья 110 АПК РФ).

При этом следует иметь в виду, что отказ от иска является правом, а не обязанностью истца, поэтому возмещение судебных издержек истцу при указанных обстоятельствах не может быть поставлено в зависимость от заявления им отказа от иска. Следовательно, в случае добровольного удовлетворения исковых требований ответчиком после обращения истца в суд и принятия судебного решения по такому делу судебные издержки также подлежат взысканию с ответчика.

Мировое соглашение и судебные издержки

При заключении мирового соглашения, соглашения о примирении судебные издержки распределяются в соответствии с его условиями. В том случае, если в мировом соглашении, соглашении о примирении стороны не предусмотрели условия о распределении судебных издержек, суд разрешает данный вопрос с учетом следующего.

Заключение мирового соглашения, соглашения о примирении обусловлено взаимными уступками сторон, и прекращение производства по делу ввиду данного обстоятельства само по себе не свидетельствует о принятии судебного акта в пользу одной из сторон спора. Поэтому судебные издержки, понесенные сторонами в ходе рассмотрения дела до заключения ими мирового соглашения, соглашения о примирении, относятся на них и распределению не подлежат.

В то же время судебные издержки, понесенные судом в связи с рассмотрением дела за счет средств соответствующего бюджета бюджетной системы Российской Федерации (статья 103 ГПК РФ, статья 114 КАС РФ), денежные суммы, подлежащие выплате свидетелям, экспертам, специалистам, распределяются судом, в том числе по его инициативе, между сторонами поровну посредством вынесения определения (часть 2 статьи 101 ГПК РФ, часть 2 статьи 113 КАС РФ).

Вышеприведенные разъяснения содержатся в пп. 26, 27 Постановления Пленума Верховного Суда РФ от 21.01.2016 N 1 «О некоторых вопросах применения законодательства о возмещении издержек, связанных с рассмотрением дела»

Расходы ответчика на представителя в случае оставления иска без рассмотрения ввиду неявки истца

«Вопрос 1: Имеет ли ответчик право на возмещение расходов на оплату услуг представителя в случае оставления без рассмотрения искового заявления на основании абзаца восьмого ст. 222 Гражданского процессуального кодекса Российской Федерации?

..В случае оставления искового заявления без рассмотрения на основании абзаца восьмого ст. 222 ГПК РФ следует руководствоваться ч. 4 ст. 1 и ч. 1 ст. 101 ГПК РФ. Согласно ч. 1 ст. 101 ГПК РФ при отказе истца от иска истец возмещает ответчику издержки, понесенные им в связи с ведением дела» (извлечение из «Обзора законодательства и судебной практики Верховного Суда Российской Федерации за первый квартал 2009 года», утвержденного Постановлением Президиума Верховного Суда РФ от 03.06.2009 года)

Публикации на logos-pravo.ru:

Образцы заявлений о взыскании судебных расходов

Ходатайство о взыскании судебных расходов — оплату услуг представителя, его транспортных расходов (стоимости авиабилетов), суточных

Дело NС01-545/2017 по делу N А57-167/2015.

СУД ПО ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНЫМ ПРАВАМ

от 28 июля 2017 г. по делу N А57-167/2015

История рассмотрения дела

Резолютивная часть постановления объявлена 25 июля 2017 года.

Полный текст постановления изготовлен 28 июля 2017 года.

Суд по интеллектуальным правам в составе:

председательствующего Васильевой Т.В.,

судей Кручининой Н.А., Погадаева Н.Н.,

рассмотрев в судебном заседании кассационную жалобу

публичного акционерного общества «Фармстандарт» на определение Арбитражного суда Саратовской области от 14.02.2017 (судья Лузина О.И.) о взыскании судебных расходов по делу N А57-167/2015 и постановление Двенадцатого арбитражного апелляционного суда от 05.04.2017 (судьи Кузьмичев С.А., Землянникова В.В., Комнатная Ю.А.) по тому же делу

по заявлению публичного акционерного общества «Фармстандарт» (проезд Лихачевский, д. 5, корп. «Б», г. Долгопрудный, Московская обл., 141700, ОГРН 1060274031047)

к обществу с ограниченной ответственностью «Фармрезерв Поволжье» (ул. Проспект Героев, д. 34, г. Балаково, Саратовская область, 413840, ОГРН 1126439002359)

о запрете использования фирменного наименования,

при участии в судебном заседании:

от истца: Басанов А.Н. (по доверенности от 07.06.2017),

от ответчика: извещен, не явился,

открытое акционерное общество «Фармстандарт» (публичное акционерное общество «Фармстандарт» после изменения наименования в связи с приведением его в соответствие с нормами главы 4 Гражданского кодекса Российской Федерации, далее — ПАО «Фармстандарт», истец) обратилось в Арбитражный суд Саратовской области с исковым заявлением (уточненным в порядке норм статьи 49 Арбитражного процессуального кодекса Российской Федерации) к обществу с ограниченной ответственностью «Фармстандарт» об обязании прекратить использовать любым способом полное фирменное наименование «общество с ограниченной ответственностью «Фармстандарт», сокращенное фирменное наименование «ООО «Фармстандарт», сходное до степени смешения с фирменным наименованием истца, в отношении видов деятельности, аналогичных деятельности, осуществляемых истцом: «оптовая торговля фармацевтическими и медицинскими товарами» (код ОКВЭД 51.46.1 ), «розничная торговля фармацевтическими товарами» (код ОКВЭД 52.31 ); «розничная торговля медицинскими товарами и ортопедическими изделиями» (код ОКВЭД 52.32 ); «оптовая торговля изделиями медицинской техники и ортопедическими изделиями» (код ОКВЭД 51.46.2 ).

Решением Арбитражного суда Саратовской области от 01.07.2015 суд обязал ответчика прекратить использовать любым способом полное фирменное наименование «общество с ограниченной ответственностью «Фармстандарт», сокращенное фирменное наименование «ООО «Фармстандарт», сходное до степени смешения с фирменным наименованием истца в отношении вида деятельности: «оптовая торговля фармацевтическими и медицинскими товарами». В удовлетворении остальной части требований отказано.

Постановлением Двенадцатого арбитражного апелляционного суда от 17.09.2015 решение Арбитражного суда Саратовской области от 01.07.2015 изменено, резолютивная часть решения изложена в следующей редакции: «Обязать общество с ограниченной ответственностью «Фармстандарт» (ОГРН 1126439002359) прекратить использование фирменного наименования «Фармстандарт» при ведении деятельности, аналогичной деятельности публичного акционерного общества «Фармстандарт» (ОГРН 1060274031047). Взыскать с общества с ограниченной ответственностью «Фармстандарт» (ОГРН 1126439002359) в пользу публичного акционерного общества «Фармстандарт» (ОГРН 1060274031047) судебные расходы по оплате государственной пошлины по иску в размере 4 000 руб.».

ПАО «Фармстандарт» обратилось в Арбитражный суд Саратовской области с заявлением о присуждении денежных средств в связи с неисполнением судебного акта по делу N А57-167/2015 за период с 23.09.2015 г. по 19.08.2016 в размере 1 660 000 руб., за период с 20.08.2016 по 05.09.2016-85000 руб., а всего 1750000 руб. с учетом уточнения заявления в порядке статьи 49 Арбитражного процессуального кодекса Российской Федерации (далее — заявление о присуждении).

Определением Арбитражного суда Саратовской области от 23.09.2016 указанное заявление о присуждении оставлено без удовлетворения.

ПАО «Фармстандарт» 16.11.2016 обратилось в Арбитражный суд Саратовской области с заявлением о взыскании с ответчика судебных расходов в размере 15 220 рублей, понесенных им в связи с рассмотрением заявления о присуждении.

Определением Арбитражного суда Саратовской области от 14.02.2017 заявление ПАО «Фармстандарт» о взыскании судебных расходов оставлено без удовлетворения.

Постановлением Двенадцатого арбитражного апелляционного суда от 05.04.2017 определение Арбитражного суда Саратовской области от 14.02.2017 оставлено без изменения.

Не согласившись с определением Арбитражного суда Саратовской области от 14.02.2017 и постановлением Двенадцатого арбитражного апелляционного суда от 05.04.2017, ПАО «Фармстандарт» обратилось в Суд по интеллектуальным правам с кассационной жалобой, в которой, ссылаясь на нарушение судами норм процессуального права, несоответствие выводов судов фактическим обстоятельствам и имеющимся в деле доказательствам, просит определение от 14.02.2017 и постановление от 05.04.2017 отменить и направить дело на новое рассмотрение.

ПАО «Фармстандарт» обращает внимание суда кассационной инстанции на то, что судами нарушены нормы Арбитражного процессуального кодекса Российской Федерации о возмещении судебных издержек и не приняты во внимание разъяснения, изложенные в пункте 26 Постановления Пленума Верховного Суда Российской Федерации от 21.01.2016 N 1 «О некоторых вопросах применения законодательства о возмещении издержек, связанных с рассмотрением дела» (далее — постановление Пленума ВС РФ N 1); выводы суда апелляционной инстанции относительно причин отказа судом первой инстанции в удовлетворении заявления о присуждении не соответствуют материалам дела; настаивает на том, что вправе требовать возмещения судебных расходов, понесенных им в связи с рассмотрением заявления о присуждении в случае, когда исполнение этого судебного акта имело место после того, как такое заявление о присуждении было подано в суд.

В судебном заседании суда кассационной инстанции представитель ПАО «Фармстандарт» поддержал кассационную жалобу по доводам, в ней изложенным.

Ответчик, извещенный надлежащим образом о времени и месте рассмотрения кассационной жалобы, в судебное заседание не явился, что согласно части 3 статьи 284 Арбитражного процессуального кодекса Российской Федерации не является препятствием для рассмотрения дела в его отсутствие.

Выслушав представителя ПАО «Фармстандарт», обсудив доводы кассационной жалобы, проверив в соответствии со статьями 286 , 287 Арбитражного процессуального кодекса Российской Федерации законность обжалуемых судебных актов, соответствие выводов судов имеющимся в деле доказательствам и установленным фактическим обстоятельствам, Суд по интеллектуальным правам считает кассационную жалобу подлежащий удовлетворению по следующим основаниям.

Как следует из материалов дела, ПАО «Фармстандарт» обратилось в Арбитражный суд Саратовской области с заявлением о взыскании судебных издержек в размере 15220 руб., понесенных им в связи с рассмотрением заявления о присуждении.

Отказывая в удовлетворении заявления о взыскании судебных издержек, суд первой инстанции в определении от 14.02.2017 исходил из того, что определением Арбитражного суда Саратовской области от 23.09.2016 в удовлетворении заявления о присуждении отказано.

Суд апелляционной инстанции, рассматривая апелляционную жалобу ПАО «Фармстандарт» на определение суда первой инстанции от 14.02.2017, указал, что «фактически, заявление о присуждении денежных средств в связи с неисполнением судебного акта не было удовлетворено в связи с тем, что ответчик не допустил просрочки исполнения решения суда. Решением суда суд обязал не использовать сходное наименование. После вынесения решения ответчик не использовал наименование и в последующем его сменил, о чем и указано в судебном акте. Смена наименования общества не означает исполнение решения в данном случае. Истец не представил доказательств тому, что ответчик в хозяйственной деятельности до смены наименования использовал прежнее».

Суд апелляционной инстанции согласился с выводом суда первой инстанции о том, что требования ПАО «Фармстандарт» о взыскании судебных расходов в размере 15 220 руб. удовлетворению не подлежат.

Между тем судами не учтено следующие.

В силу части 1 статьи 112 Арбитражного процессуального кодекса Российской Федерации вопросы распределения судебных расходов, отнесения судебных расходов на лицо, злоупотребляющее своими процессуальными правами, и другие вопросы о судебных расходах разрешаются арбитражным судом соответствующей судебной инстанции в судебном акте, которым заканчивается рассмотрение дела по существу, или в определении.

Согласно статье 101 Арбитражного процессуального кодекса Российской Федерации судебные расходы состоят из государственной пошлины и судебных издержек, связанных с рассмотрением дела арбитражным судом.

В соответствии со статьей 110 Арбитражного процессуального кодекса Российской Федерации судебные расходы, понесенные лицами, участвующими в деле, в пользу которых принят судебный акт, взыскиваются арбитражным судом со стороны.

Расходы на оплату услуг представителя, понесенные лицом, в пользу которого принят судебный акт, взыскиваются арбитражным судом с другого лица, участвующего в деле, в разумных пределах.

К судебным издержкам, связанным с рассмотрением дела в арбитражном суде, относятся денежные суммы, подлежащие выплате экспертам, специалистам, свидетелям, переводчикам, расходы, связанные с проведением осмотра доказательств на месте, расходы на оплату услуг адвокатов и иных лиц, оказывающих юридическую помощь (представителей), расходы юридического лица на уведомление о корпоративном споре в случае, если федеральным законом предусмотрена обязанность такого уведомления, и другие расходы, понесенные лицами, участвующими в деле, в связи с рассмотрением дела в арбитражном суде ( часть 1 статьи 106 Арбитражного процессуального кодекса Российской Федерации).

Как разъясняется в пункте 26 постановления Пленума ВС РФ N 1, при прекращении производства по делу ввиду отказа истца от иска в связи с добровольным удовлетворением его требований ответчиком после обращения истца в суд судебные издержки взыскиваются с ответчика ( часть 1 статьи 101 ГПК РФ, часть 1 статьи 113 КАС РФ, статья 110 АПК РФ).

При этом следует иметь в виду, что отказ от иска является правом, а не обязанностью истца, поэтому возмещение судебных издержек истцу при указанных обстоятельствах не может быть поставлено в зависимость от заявления им отказа от иска. Следовательно, в случае добровольного удовлетворения исковых требований ответчиком после обращения истца в суд и принятия судебного решения по такому делу судебные издержки также подлежат взысканию с ответчика.

Указанные разъяснения могут быть применены и в иных случаях при разрешении вопроса о распределении судебных расходов при добровольном удовлетворении требований заявителя.

Как следует из материалов дела, на основании пункта 1 статьи 308.3 Гражданского кодекса Российской Федерации (далее — ГК РФ) ПАО «Фармстандарт» обратилось с заявлением о присуждении денежных средств в связи с неисполнением судебного акта по существу спора, который был принят в его пользу.

Определением Арбитражного суда Саратовской области от 23.09.2016 в удовлетворении заявления о присуждении было отказано. Данное определение никем не было обжаловано в установленном законом порядке.

Рассматривая заявление ПАО «Фармстандарт» о взыскании судебных расходов, понесенных им в связи с рассмотрением заявления о присуждении, и также отказывая в его удовлетворении определением от 14.02.2017, суд первой инстанции исходил только из того обстоятельства, что в удовлетворении заявления о присуждении было отказано. При этом суд первой инстанции не исследовал вопрос об основаниях такого отказа и в нарушение пункта 6 части 1 статьи 185 Арбитражного процессуального кодекса Российской Федерации не мотивировал свои выводы.

Суд апелляционной инстанции, оставляя определение суда первой инстанции от 14.02.2017 без изменения, указал, что фактически заявление о присуждении не было удовлетворено в связи с тем, что ответчик не допустил просрочки исполнения, смена наименования общества не означает исполнение решения в данном случае, и истцом не доказано, что ответчик в своей хозяйственной деятельности до смены наименования использовал прежнее.

Однако данный вывод суда апелляционной инстанции противоречит материалам дела. Так, как следует из определения от 23.09.2017, суд первой инстанции, рассматривая заявление о присуждении, квалифицировал его как заявление о наложении судебного штрафа, и отказывая в наложении судебного штрафа, руководствуясь статьями 119 , 332 Арбитражного процессуального кодекса Российской Федерации, исходил из того, что согласно представленному отзыву от 13.09.2016 ООО «Фармстандарт» (ОГРН 1126439002359) было переименовано в ООО «Фармрезерв Поволжье», а государственная пошлина 4000 руб. оплачена. При указанных обстоятельствах наложение судебного штрафа в порядке статьи 332 Арбитражного процессуального кодекса Российской Федерации за неисполнение судебного акта, как указал суд первой инстанции, не способствует достижению цели, для которой он установлен — исполнение судебного акта, правовые основания для привлечения ООО «Фармрезерв Поволжье» к ответственности в виде наложения судебного штрафа отсутствуют. При этом вопросы о наличии или отсутствии просрочки исполнения судебного акта — постановления суда апелляционной инстанции от 17.09.2015, а также способ, который выбрал ответчик для его исполнения, судом первой инстанции при рассмотрении заявления о присуждении не исследовались.

Таким образом, выводы суда апелляционной инстанции, изложенные в постановлении от 05.04.2017, не соответствуют фактическим обстоятельствам дела. Кроме того, делая вывод о недоказанности истцом факта использования ответчиком в своей хозяйственной деятельности прежнего фирменного наименования до его изменения, суд апелляционной инстанции в нарушение части 1 статьи 268 Арбитражного процессуального кодекса Российской Федерации не исследовал вопрос о том, под каким фирменным наименованием ответчик вел деятельность после вступления в силу постановления суда апелляционной инстанции от 17.09.2015. Также суд апелляционной инстанции не установил факт исполнения или неисполнения постановления от 17.09.2015 по состоянию на дату обращения истца с заявлением о присуждении.

Однако установление момента и способа исполнения ответчиком постановления суда апелляционной инстанции от 17.09.2015, а также обстоятельств, по которым судом было отказано в удовлетворении заявления о присуждении, имело существенное значение для разрешения вопроса о распределении судебных издержек, понесенных истцом при рассмотрении его заявления о присуждении, применительно к ситуации, разъясненной, в частности, в пункте 26 постановления Пленума ВС РФ N 1.

Указанные нарушения являются существенными и могли привести к принятию неправильных судебных актов. При изложенных обстоятельствах обжалуемое определение суда первой инстанции и постановление суда апелляционной инстанций подлежат отмене по основаниям, предусмотренным частью 3 статьи 288 Арбитражного процессуального кодекса Российской Федерации.

Поскольку для принятия обоснованного и законного судебного акта требуются исследование и оценка доказательств, а также иные процессуальные действия, что невозможно в суде кассационной инстанции в силу его полномочий, заявление ПАО «Фармстандарт» о взыскании судебных расходов в соответствии с пунктом 3 части 1 статьи 287 Арбитражного процессуального кодекса Российской Федерации подлежит передаче на новое рассмотрение в Арбитражный суд Саратовской области.

При новом рассмотрении суду следует учесть вышеизложенное, установить момент и способ исполнения ответчиком постановления суда апелляционной инстанции от 17.09.2015, а также обстоятельства, по которым судом было отказано в удовлетворении заявления о присуждении, и, исходя из подлежащих применению норм права, на основании полного, всестороннего и объективного исследования и оценки доказательств, доводов и возражений сторон, разрешить вопрос о распределении судебных издержек, связанных с рассмотрением заявления о присуждении и вынести законный и обоснованный судебный акт.

Руководствуясь статьями 286 , 287 , 288 , 289 Арбитражного процессуального кодекса Российской Федерации, суд

определение Арбитражного суда Саратовской области от 14.02.2017 о взыскании судебных расходов по делу N А57-167/2015 и постановление Двенадцатого арбитражного апелляционного суда от 05.04.2017 по тому же делу отменить.

Вопрос о взыскании судебных расходов по делу N А57-167/2015 направить на новое рассмотрение в Арбитражный суд Саратовской области.

Постановление может быть обжаловано в Судебную коллегию Верховного Суда Российской Федерации в порядке кассационного производства в срок, не превышающий двух месяцев со дня его принятия.

101 гпк практика

ПРЕЗИДІЯ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ

РОЗ’ЯСНЕННЯ
N 04-5/366 від 28.03.2002

Господарські суди України

(Роз’яснення втратило чинність на підставі Постанови
Пленуму Вищого господарського суду України
N 7 від 17.05.2011)

Про деякі питання практики застосування розділу XII
Господарського процесуального кодексу України

( Із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Вищого
господарського суду
N 04-5/534 від 17.12.2003

З метою правильного і однакового застосування законодавства про перегляд судових рішень в апеляційному порядку Вищий господарський суд України вважає за необхідне дати такі роз’яснення. ( Вступна частина із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/103 від 31.05.2007 )

1. Відповідно до статті 92 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі — ГПК) перегляд за апеляційною скаргою або апеляційним поданням прокурора рішення місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на територію знаходження відповідного місцевого господарського суду. Такі території визначено Указом Президента України від 11.07.2001 N 511/2001 «Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України» (з наступними змінами і доповненнями). ( Пункт 1 із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )

2. Право на звернення з апеляційною скаргою або апеляційним поданням (далі — апеляційна скарга) мають відповідно сторони зі справи і прокурор (стаття 91 ГПК ( 1798-12 ).

Статтею 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) до основних засад судочинства віднесено законність та забезпечення, зокрема, апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. З урахуванням наведеного ухвалення господарськими судами рішення про права і обов’язки особи, що не була залучена до участі у справі, є підставою для прийняття до розгляду апеляційної скарги такої особи на відповідне рішення (якщо скарга не підлягає поверненню згідно з приписами частини першої статті 97 ГПК) ( 1798-12 ). ( Пункт 2 доповнено абзацом згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004; в редакції Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/277 від 29.12.2008 )

3. Питання про прийняття або повернення апеляційної скарги вирішується колегією суддів без повідомлення сторін та прокурора, що беруть участь у справі. За результатами вирішення відповідного питання виноситься ухвала.

Якщо рішення місцевого господарського суду оскаржено в апеляційному порядку з дотриманням вимог ГПК ( 1798-12 ) декількома особами, апеляційний господарський суд приймає до провадження всі апеляційні скарги, які відповідають вимогам ГПК, та розглядає в одному апеляційному провадженні. По кожній з них виноситься ухвала про прийняття до провадження або про її повернення. ( Абзац пункту 3 із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Вищого господарського суду N 04-5/534 від 17.12.2003 )

У разі надходження до місцевого господарського суду апеляційної та касаційної скарг (подань) на рішення (постанову), ухвалу суду першої інстанції цей суд згідно з вимогами частини третьої статті 91 ГПК ( 1798-12 ) у п’ятиденний строк надсилає одержану апеляційну скаргу або подання разом зі справою відповідному апеляційному господарському суду. У той же строк місцевий господарський суд надсилає касаційну скаргу касаційній інстанції і одночасно письмово повідомляє її про зазначені обставини. ( Пункт 3 доповнено абзацом третім згідно з Рекомендаціями Вищого господарського суду N 04-5/3248 від 10.12.2004 )

4. Апеляційний господарський суд не вправі повертати апеляційну скаргу супровідним листом або в інший не передбачений законом спосіб.

Апеляційну скаргу може бути повернуто виключно з підстав, визначених частиною першою статті 97 ГПК ( 1798-12 ). Отже апеляційний господарський суд не вправі повернути апеляційну скаргу, якщо її подано не через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

У застосуванні пункту 2 частини першої названої норми ГПК України ( 1798-12 ) господарському суду необхідно враховувати таке. Розрахунковий документ встановленої форми, що підтверджує надання послуг поштового зв’язку (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), може вважатися належним доказом надсилання іншій стороні у справі копії апеляційної скарги і доданих до неї документів. Доданий до апеляційної скарги реєстр поштових відправлень, поданий в оригіналі або в належній чином засвідченій копії, також може вважатися належним доказом надсилання відповідачеві копії скарги; таким доказом може бути й засвідчений належним чином витяг з відповідного реєстру. Якщо ж у господарського суду з тих чи інших причин виникнуть сумніви у достовірності копії поштового реєстру або витягу з нього, він не позбавлений права і можливості у порядку підготовки до розгляду справи або у процесі її розгляду витребувати у скаржника не подані ним раніше касовий чек (розрахункову квитанцію), оригінал реєстру поштових відправлень з відбитком поштового штемпеля, за необхідності — відповідну довідку підприємства зв’язку тощо. Відсутність опису вкладення до листа не тягне за собою наслідків у вигляді повернення апеляційної скарги, оскільки законодавством не передбачено обов’язкового оформлення відправником такого опису (за винятком випадків, зазначених у пункті 60 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 N 270), і у господарського суду відсутні правові підстави спонукати відправників до обов’язкового оформлення описів вкладення. ( Пункт 4 доповнено абзацом згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004; в редакції Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-06/113 від 19.07.2010 )

Суду апеляційної інстанції не слід допускати повернення апеляційних скарг у разі подання як доказу сплати державного мита платіжних доручень, що відповідають вимогам Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції від 22.04.93 N 15 (з наступними змінами і доповненнями). У разі виникнення сумнівів щодо надходження й зарахування державного мита до державного бюджету України суд може і повинен згідно з пунктом 4 статті 65 ГПК (1798-12) витребувати від сторони, яка подала апеляційну скаргу, відповідне підтвердження територіального органу Державного казначейства України. ( Пункт 4 доповнено абзацом згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004, із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/103 від 31.05.2007 )

Ухвалу про повернення апеляційної скарги може бути оскаржено у касаційному порядку.

Після усунення обставин, які були підставою для повернення апеляційної скарги, її може бути подано повторно відповідно до частини четвертої статті 97 ГПК ( 1798-12 ). Якщо первісну апеляційну скаргу повернуто судом апеляційної інстанції не у зв’язку з порушенням, що передбачене пунктом 2 частини першої статті 97 ГПК ( 1798-12 ), то у разі повторного подання тієї ж самої скарги суд не має права вимагати від сторони подання доказів надсилання іншій стороні (сторонам) копії скарги. ( Абзац шостий із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду N 04-5/212 від 10.02.2004 )

5. Подання апеляційної скарги після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 93 ГПК ( 1798-12 ), або особою, яка не має права на її подання, внесення прокурором апеляційного подання з порушенням його компетенції, визначеної статтею 37 Закону України «Про прокуратуру» ( 1789-12 ), подання апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, яка не підлягає оскарженню, виключають перегляд судових актів місцевого господарського суду в апеляційному порядку. У таких випадках апеляційний господарський суд повинен відмовити у прийнятті апеляційної скарги і винести з цього приводу відповідну ухвалу.

6. Статтею 93 ГПК ( 1798-12 ) встановлено, що відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом. Отже якщо апеляційну скаргу повернуто через пропуск строку на подання такої скарги за відсутності клопотання про його відновлення, її може бути подано вдруге з клопотанням про відновлення строку тільки протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

З відповідним клопотанням можуть звертатися лише особи, що мають право на подання апеляційної скарги. Таке клопотання може бути викладено у скарзі чи в окремій заяві і має бути подано одночасно з поданням апеляційної скарги. Клопотання розглядається, якщо воно надійшло до винесення ухвали про повернення апеляційної скарги.

Клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги розглядається колегією суддів без повідомлення осіб, що беруть участь у справі, до вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до провадження.

За результатами розгляду клопотання про відновлення пропущеного строку виноситься ухвала, зміст якої може бути викладено в ухвалі про прийняття апеляційної скарги. Відповідно до статті 53 ГПК ( 1798-12 ) відновлення пропущеного строку здійснюється господарським судом за наявності поважної причини його пропуску. До кола поважних причин слід відносити, зокрема, отримання заявником рішення місцевого господарського суду після закінчення зазначеного процесуального строку.

Зміст ухвали про відмову у відновленні пропущеного строку може бути викладено в ухвалі про повернення апеляційної скарги.

Ухвалу про відмову у відновленні пропущеного строку подання апеляційної скарги може бути оскаржено у касаційному порядку на підставі статті 53 ГПК ( 1798-12 ).

7. Якщо після прийняття апеляційної скарги виникають сумніви у наявності в особи, яка підписала скаргу, права на її підписання, суд пропонує заявникові надати відповідні докази. У разі неподання таких доказів скарга залишається без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 81 ГПК ( 1798-12 ).

У випадках коли передбачені у пунктах 2 і 3 частини першої статті 97 ГПК ( 1798-12 ) підстави повернення апеляційної скарги виявлені судом апеляційної інстанції після прийняття апеляційної скарги, суд витребовує від особи, яка подала скаргу, докази надсилання її копії іншій стороні (сторонам) та сплати державного мита у встановленому порядку і розмірі. У разі неподання таких доказів скарга залишається без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.

Якщо після прийняття апеляційної скарги виявлено обставини, передбачені пунктом 5 частини першої статті 97 ГПК ( 1798-12 ), апеляційний господарський суд припиняє перегляд судового рішення в апеляційному порядку на підставі пункту 4 частини першої статті 80 ГПК.

8. Згідно з частиною першою статті 99 ГПК ( 1798-12 ) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК.

Отже правила, які встановлено тільки для розгляду справ у першій інстанції, застосуванню апеляційним судом не підлягають. Зокрема, не повинні застосовуватись апеляційним судом правила про об’єднання позовних вимог (стаття 58 ГПК ( 1798-12 ), про подання зустрічного позову (стаття 60 ГПК) та видачу наказу (стаття 116 ГПК).

Положення розділів I-X ГПК ( 1798-12 ) мають загальний характер і можуть застосовуватись апеляційним судом з урахуванням конкретних обставин, оскільки під час розгляду справи в апеляційній інстанції суд відповідно до частини першої статті 101 ГПК повторно розглядає справу та згідно із статтею 103 ГПК має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Норми ГПК ( 1798-12 ) щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції, крім передбаченого статтею 24 ГПК права залучати до участі у справі іншого відповідача. Отже суд апеляційної інстанції має право за своєю ініціативою залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо суд першої інстанції прийняв рішення, що стосується його прав і обов’язків.

9. Відповідно до частини першої статті 101 ГПК ( 1798-12 ) апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами.

Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Додаткові докази, подані стороною в обгрунтування її відзиву на апеляційну скаргу, приймаються і розглядаються апеляційним судом без обмежень, встановлених статтею 101 ГПК ( 1798-12 ). Без обмежень також приймаються додаткові докази, витребувані апеляційною інстанцією відповідно до вимог статті 38 ГПК.

Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (частина друга статті 101 ГПК ( 1798-12 ).

Повноваження апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції вичерпно визначено статтею 103 ГПК ( 1798-12 ), яка не передбачає можливості передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Таке право надано апеляційній інстанції лише у разі скасування ухвал, зазначених у частині четвертій статті 106 ГПК ( 1798-12 ). ( Пункт 9 доповнено абзацом згідно з Рекомендаціями Вищого господарського суду N 04-5/1518 від 03.09.2004 )

Отже, якщо у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом буде встановлено, що суд першої інстанції, приймаючи рішення, неправомірно відмовив у задоволенні частини позовних вимог, припинив провадження чи залишив без розгляду позов у певній частині або ж не розглянув одну чи кілька заявлених вимог, суд апеляційної інстанції повинен самостійно усунути відповідне порушення. Він не вправі передавати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. ( Пункт 9 доповнено абзацом згідно з Рекомендаціями Вищого господарського суду N 04-5/1518 від 03.09.2004 )

10. Апеляційний суд вправі прийняти додаткову постанову за заявою особи, яка бере участь у справі, або за своєю ініціативою у разі, якщо він скасував рішення господарського суду першої інстанції повністю або частково і прийняв нове рішення (пункт 2 статті 103 ГПК ( 1798-12 ). Додаткову постанову може бути прийнято апеляційним судом з підстав і в порядку, зазначеному у статті 88 ГПК. Згадану постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

11. Порушення норм процесуального права, зазначені у пунктах 1-6 частини третьої статті 104 ГПК ( 1798-12 ), є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі і тоді, коли суд першої інстанції повно з’ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. У такому випадку апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду повністю і згідно з пунктом 2 статті 103 ГПК приймає нове рішення.

Стороною, не повідомленою належним чином про місце засідання суду, що є порушенням припису пункту 2 частини третьої статті 104 ГПК ( 1798-12 ), слід вважати сторону, стосовно якої судом першої інстанції не дотримано вимог статті 64 ГПК.

12. Питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови апеляційного суду та порядку її виконання вирішується апеляційним судом одночасно з прийняттям постанови за результатами перегляду судового рішення, про що зазначається у постанові.

В інших випадках, тобто коли відповідну заяву подано після прийняття постанови апеляційним судом, зазначені питання вирішуються господарським судом, який розглянув справу у першій інстанції, з винесенням ухвали на підставі статті 121 ГПК ( 1798-12 ).

13. Відповідно до статті 121-1 ГПК ( 1798-12 ) повноваження на зупинення виконання судового рішення має виключно суд касаційної інстанції. Тому апеляційний господарський суд за будь-яких обставин не має права на таке зупинення.

Голова Вищого господарського суду України Д.Притика

Статья 101. Распределение судебных расходов при отказе от иска и заключении мирового соглашения

1. При отказе истца от иска понесенные им судебные расходы ответчиком не возмещаются. Истец возмещает ответчику издержки, понесенные им в связи с ведением дела. В случае, если истец не поддерживает свои требования вследствие добровольного удовлетворения их ответчиком после предъявления иска, все понесенные истцом по делу судебные расходы, в том числе расходы на оплату услуг представителя, по просьбе истца взыскиваются с ответчика.

2. При заключении мирового соглашения стороны должны предусмотреть порядок распределения судебных расходов, в том числе расходов на оплату услуг представителей.

В случае, если стороны при заключении мирового соглашения не предусмотрели такой порядок распределения судебных расходов, суд решает этот вопрос применительно к статьям 95, 97, 99 и 100 настоящего Кодекса.

Комментарий к Ст. 101 ГПК РФ

1. Под представителем в данной статье следует подразумевать не только адвоката, но и любого иного представителя, помощь которого оплачена стороной и при этом имеются документы, данный факт подтверждающие.

2. Так как комментируемая статья находится в разделе «Общие положения» ГПК РФ, где содержатся нормы с общим уровнем действия, применяемые при рассмотрении и разрешении гражданских дел во всех видах судопроизводства и, как правило, на всех стадиях процесса, она должна применяться и при рассмотрении дел, возникающих из публичных правоотношений, в том числе при оспаривании нормативных правовых актов .
———————————
См.: Обзор судебной практики Верховного Суда РФ от 3 и 24 декабря 2003 года «Обзор законодательства и судебной практики Верховного Суда Российской Федерации за третий квартал 2003 года» // Бюллетень Верховного Суда РФ. 2004. N 3.

3. См. также содержание и комментарий к ст. ст. 39, 95, 97 — 100, 103 ГПК РФ.

Смотрите еще: